Шото останнім часом в мене настала криза жанру. Не маю особливо про шо писати в блозі, а то й просто не хочу. Робота і жара крадуть в мене весь письменницький потенціял . А взагалі, як тільки в мене хоч щось переносться з добровільного в обов’язкове - воно перестає мене цікавити. Треба вкрасти в мене копм на пару тижнів. Тоді може я на нього буду дивитися з більшим благоговінням. Максимум на що я тепер здатен - це твіттеризм. А взагалі, сьогодні я вирішив записати свої думки, котрі стосуються особливостей моєї публічної і приватної поведінки.

Так от, щодо мого “свяченичого обліку” хочу сказати наступне. За час поки я в Церкві, я бачив усіляких - і бородатих, і товстих, і голубих, і злодїв, і стукачів, а найбільше просто невіруючих. Отож, мій стиль поведінки - це нормальний стан досить таки нормальної людини. Я не хочу “грати роль” крутого попа, котрий дома з матушкою говорить церковно-словянською мовою. Я не ношу масок, за що постійно отримую купу всяких неприємностей. Більше того - я переконаний, що оте носіння масок священнослужителями і є отим фарисейством, котре так осуджував Христос. Я є такий як є.

Чи я б хотів змінитися? Напевно, що ні. Маю на увазі тільки свою поведінку. Може більше віри, страху Божого - це так. Але зовсім змінюватись заради аплодисментів публіки - це не для мене. Я завжди був маргіналом в тому плані. Ходив на Пушкінську з плеєром і в джинсах, хоча там велики буквами було написано, що вхід без підрясників заборонений )) Підрясник і борода ближче людину до Бога не роблять. Я знаю архиєрея, котрий тицяє людям свою благодатну десницю, а в самого за плечима три убивства по п’яні. Знаю гомосексуалістів, котрі після другої чарчини будуть лізти до своїх іподияконів. Знаю попів, котрі після приходу додому падають обезсилені застіллями на ліжко, і не розуваючись сплять в пальто. Вранці ж - звичайно йдуть звершувати св.Літургію.

А є чудаки, що примають постриги і відмовляються від нього за пару днів, а то й ченців котрі одружуються з “духовними дочками”. А ще бачив як один, ну дуже шанований і маститий протоієрей, звершував проскомідію в костюмі і пальто. А ще, я навіть не згадував про тисячі чудотворців-требників, котрі коршунами літають по всьому світу православному шукаючи кого похоронити, при чому не в одніє сотні з них є посвідчення служителів усіх православних конфесій одночасно, при відсутності елементарної моральності та культури.

От саме цікаве, що зовні вони всі свої попівські заморочки дотримують обсолютно. Ніхто б і не сказав, що у їх святості варто хоча б почати сумніватися. І тільки коли ти не приховуючи починаєш нормально себе вести, говорити правду, можливо часом жорстко - але правду же - тоді всі уголос і починають думати який ти спорчений і поганий священик, “нескромний”. Я ні у якому випадку не виправдовуюсь отут. Просто давно думаю про це. Думаю запишу для історії. Може хтось прочитає і подумає.

От пишу я багато про секс. Це все зовсім не тому, що я погнав на ньому. А тому, що про це - мало пишуть. Пишуть про всенасвіті: як пекти просфорки, як хреститися і класти поклони, як в домашніх умовах приготувати ладан, але як вести себе нормально людям в особливо слизьких темах мовчать. Ну, і подумайте тепер - хто буде вчити про секс як не я? ))

Закінчити хочу на оптимістичній ноті. Моя відкритість і стиль поведінки завжди приводив до того, що я тотально відрізнявся від усіх священиків будь-якого угрупування )) Це, безсумнівно накладало відбиток і на теми розмов. Зі мною можна було поговрити не тільки про кенозіз і апофатику. Пригадую, як після служби до мене підійшла одна глибоковірна парафіянка з сумною міною на обличчі. У своїй аскетичній боротьбі вона опинилася у пастці, і тільки отець Євген зі своїм характером знає точну відповідь. Тоді вона запитала мене чи не гріх брити ноги )) Сподіваюсь, вона ніколи не прочитає цих рядків ))

А пока - пока! Всім доброго ранку, щирого і веселого. Нам дійсно поки бракує і доброти, і розумної веселості. ПИшіть коментарі щоб я знав хто це читав )